Дерев’яні дзвіниці і церкви Галицької України XVI — XIX ст.

В богатьох церквах Вел. України, особливо на Полтавщині, Київщині і Поділю оптичний обман з нахиленим площ ще побільшується тим, що стіни зовні обшальовують повнено. Таким чином дошка поставлена сторцом, та ще з нахилом до середини, справляє вражіня більшої довжини, а вся стінка значної висоти. Через сей перспективно-оптичний обман навіть дуже досвідне око архитекта николи не може вгадати дійсноі висоти будови, а на фотографії така церква, як що не має біля неі для порівнаня дерева або людини чи иншого мірила, виходить непомірно високою. Сей закон звужености згодом стали занехтувати. Через те церкви, побудовані в останні десятилітя — хоч ніби то в стилю і по зразкам стародавніх церков, але без захованого закону звужености виказують огидну дісгармонію верхніх і нижніх частин будови, а через той же оптичний обман видається, що стіни падають на глядача, особливо тоді, коли квадратовий план бані переходить у вісімку.

В дерев’яних церквах майже зовсім не вживали заліза; уся конструкція і сполука окремих дерев’яних частин переводилася при помочі дерев’яного матеріалу — великих кілків-тиблів. Таким чином для ковалів припадало небагато праці; але те що залишалося для коваля: оковка дверий, грати у вікнах, над банні хрести — виконував він справді по мистецки. А хоча оковка дверий розвивалася головно під впливом романского і готицкого стилю, то все таки вироблялась вона згодом у своєрідному характері зі значним багацтвом форм.