Як врятувати дерев’яну церкву?
Тим часом як одні священники разом із парафіянами нищать дерев’яні церкви самодіяльними «вдосконаленнями», інші ставляться до пам’яток з пошаною і намагаються їх уберегти. Найсвіжіший приклад – те, як цьогоріч молодий і активний священник Тарас Бровді, настоятель церкви в селі Ділове на Рахівщині, що є пам’яткою архітектури XVIII ст., не дочекавшись обіцяного державного фінансування її реставрації, організував збірку коштів через соцмережі, знайшов бригаду майстрів і вже завершив перекриття дахів новеньким ґонтом. Усю акцію, включно з процесом роботи майстрів, висвітлював у своєму відеоблозі на Youtube, що створило для всіх, хто долучився своїми внесками, ефект причетності до доброї справи.
Чудовий приклад повернення дерев’яній церкві її первісного вигляду подав о. Петро Терлецький, настоятель церкви Введення у Храм Пресвятої Богородиці 1706 року в селі Вовків під Львовом. До 2019 року вона стояла під бляшаною покрівлею, яка до того ж почала сильно протікати. Отець Петро переконав церковну громаду, що треба зняти цю бляху і повернути церкві ґонтову покрівлю. Діючи у межах чинного законодавства, спершу він звернувся до сертифікованого архітектора, який виготовив необхідну документацію. Її було погоджено у місцевих органах влади. Власне, цим її сприяння обмежилося: жодного фінансування з боку держави не було, і всі роботи на пам’ятці велися виключно за кошти, зібрані громадою Вовкова – невеличкого села, де нині мешкає коло 300 осіб, переважно пенсійного віку і без особливих статків.
Майстрів знайшли у Карпатах: вони відремонтували дах і перекрили його новим ґонтом, який попередньо був добре висушений і оброблений оливою. Також укріпили підвалини церкви і врятували частину старовинної підлоги. Почувши про акцію, до неї долучилися і сторонні благодійники. Надалі громада Вовкова планує реставрувати інтер’єр церкви. Для цього вже запрошено фахівців з Львівського фахового коледжу декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша, які зроблять зондажі й вивчать нашарування фарб, щоб потім максимально наблизитися до автентичних зображень.
Церкви у Діловому та у Вовкові – приклад того, чого може досягти освічений, розумний і харизматичний настоятель спільно з небайдужою громадою. А як рятувати пам’ятку тим, хто не належить до громади села, але вболіває за культурну спадщину? На жаль, готового алгоритму дій, що гарантував би успіх, наразі не існує. Прикладів порятунку пам’яток на громадських засадах в Україні – одиниці, і кожен випадок – індивідуальний. Однак є три початкові кроки, які необхідно зробити в будь-якому разі.
Перший і найважливіший крок – це знайти і згуртувати однодумців. Найпростіше це сьогодні зробити через соцмережі, наприклад, створивши групу у Фейсбуку. Варто пам’ятати, що основну організаційну роботу все одно виконуватиме «ядро», ініціативна група – кілька активних учасників, які не покинуть розпочатої справи.
Другим кроком має стати пошук фахівців, які зможуть обстежити пам’ятку і дати конкретні поради: які заходи необхідно провести в першу чергу, а які – відкласти до кращих часів. Проблема полягає в тому, що звернення до офіційних установ тут безперспективне, адже один лише акт обстеження і облікова документація вилилися б в абсолютно непідйомну суму. Тому треба знайти фахівців, які самі є небайдужими, підходять до пам’ятки з серцем і можуть дати рекомендації, як діяти в рамках можливостей громади чи ініціативної групи. Для цього можна спробувати звернутися в обласний осередок Українського товариства охорони пам’яток історії і культури, пошукати інші громадські організації з досвідом реалізації аналогічних проєктів.
Третім кроком, яким не можна нехтувати і який треба втілити паралельно з пошуками фахівців, має бути взаємодія зі священником і місцевою громадою. Хоча б частина місцевих мешканців має підтримати ідею і бути готовими допомогти, інакше реалізувати її буде неможливо.
Подальші дії – це збір коштів, проведення толок на території пам’ятки, погодження запропонованого архітектором рішення з органами влади, закупівля матеріалів, пошук майстрів і організація їхнього поселення й харчування у селі з допомогою місцевих мешканців… Шлях довгий і складний, але не неможливий, що доводить приклад ініціативи «Врятувати церкву в Кугаєві». Ідеться про церкву Богоявлення Господнього 1693 року в селі Кугаїв, по сусідству з Вовковим. Ініціативна група сформувалася восени 2013 року. До неї увійшли близько 10 осіб – художники, мистецтвознавці, архітектори, пам’яткоохоронці, краєзнавці, дослідники культурної спадщини, музейники, згаданий вище о. Петро Терлецький, якого приклад Кугаєва згодом надихнув на перекриття ґонтом вовківського храму. На той момент ґонтова покрівля кугаївської церкви протікала, під загрозою був іконостас. Тому ініціативна група власним коштом купила «гідробар’єр» –спеціальну мембранну плівку, що не пропускає воду, але дає споруді дихати, – і накрила нею дахи церкви та дзвіниці з надією, що за зиму 2013–2014 року вдасться зібрати гроші на їхнє перекриття новим ґонтом. Події на Майдані і початок війни змусили учасників акції переключитися на волонтерські проєкти з допомоги армії. До 2018 року, коли вдалося повернутися до розпочатої справи, плівка на церкві й дзвіниці частково порвалася, зітліла – проте врятувала їх від цілковитої деградації.
Ініціативна група накрила споруди новою мембранною плівкою. Замовила детальне обстеження пам’ятки, що виявило дуже складні проблеми. Тому у 2019 році в Кугаєві провели українсько-американський воркшоп за участю фахівців-реставраторів, який дав відповіді на багато питань. Паралельно у Фейсбук-групі «Врятувати церкву в Кугаєві» вівся збір коштів, зокрема і через благодійні книжкові «розпродажі», коли благодійник отримував в обмін на свій внесок книжку. Любов Сорока, удова відомого художника-графіка Богдана Сороки, який за життя теж входив до ініціативної групи з порятунку кугаївської церкви, подарувала для цієї акції 50 примірників його альбому «Дерев’яні церкви Галичини», свої видання надали художниця і видавець Оксана Романів-Тріска, автор сайту «Дерев’яні церкви України» Олена Крушинська, шанувальники дерев’яних церков Оксана Наконечна і Семен Бандровський, краєзнавець Андрій Книш та ін. Мукачівська греко-католицька єпархія надала для акції частину свого накладу книжки Михайла Сирохмана «Дерев’яні церкви та дзвіниці Закарпаття». Усі внески та витрати фіксувалися в онлайн-таблиці, доступній для перегляду на сайті «Дерев’яні церкви України».
За зібрані таким чином кошти було проведено детальну топозйомку і, на її основі, планування території пам’ятки, після чого виконано роботи з водовідведення, встановлено нову систему електроживлення замість старої невідповідної, закуплено, доставлено в Кугаїв і складовано на просушування пиломатеріали та ґонт, а головне – перекрито дзвіницю. Це показало серйозність намірів ініціативної групи як органам влади, так і місцевим мешканцям, які спершу з недовірою ставилися до львівських громадських активістів. Наразі ЛОДА, у відповідь на наполегливі вимоги ініціативної групи, виділила для кугаївської церкви кошти в обсязі 1 млн гривень. Утім, скерували їх на розробку проєктно-кошторисної документації. Ініціативна група зі свого боку моніторить цей процес і чекає на те, яким буде подальший розвиток подій.
Проєкт “Втрачені церкви Закарпаття” реалізується Закарпатською академією мистецтв спільно з ГО “Культурна платформа Закарпаття” в рамках проєкту “Аналітика культури” за підтримки Українського культурного фонду.