БІЛИН, село

Дерев’яний храм у Білині належав до так званих «середньогуцульських» церков. Цей доволі штучний термін на позначення локального стилю запровадили чеські дослідники, які вивчали дерев’яну архітектуру Карпат у першій половині ХХ ст. У білинської церкви є всі його ознаки.

Споруда такого підстилю має, як правило, видовжений, прямокутний у плані головний об’єм, що включає бабинець, наву й вівтар. Східна частина нави має бічні прирощення, завдяки яким церква набуває у плані форми латинського хреста. Невелика вежа над входом завершена чотирисхилим шатром. Два стовпи (у таких церков їх буває два або чотири) акцентують вхід, але не утворюють ґанку. Вікна досить великі, дах не має виносу на головному фасаді й утворює під вежею трапецієподібний фронтон. Біля церков «середньогуцульського» стилю зазвичай стоїть восьми-, шести- або чотиристінна дзвіниця, вкрита шатром. Особливістю білинської церкви є восьмигранна вежа над бабинцем, увінчана кулястою банею з главкою, відсутність бічних апсид. Спочатку церква була вкрита ґонтом, близько 1930 року, отримала етернітове покриття.

Протягом 1990-х церкву і дзвіницю повністю оббили бляхою. У 2001–2007 роках довкола дерев’яної церкви вимурували нову цегляну. 1 серпня 2007 року назовні винесли розпиляні шматки 155-річної пам’ятки.

Hansa Karel. Stero črt a obrázků z Podkarpatské Rusi. Praha, 1935, s. 233, 513.

Головач Олеся. Під загрозою зникнення ще одна дерев’яна церква. «Срібна земля–Фест», № 32, 18–24 липня 2002 р., с. 14.

Записано 2002 р. зі слів мешканців Білина